Право працівника на відпустку є однією з основних умов трудових правовідносин. Відпустка слугує насамперед для відпочинку та відновлення працездатності працівників без втрати їхнього звичайного доходу. У зв’язку зі зростанням кількості запитань, що виникають під час нашої консультаційної діяльності, нижче наведено основну інформацію.
Питання, що стосуються відпустки, регулюються §§ 100–117 Закону № 311/2001 Зб. Трудовий кодекс зі змінами (далі — «Трудовий кодекс»). Нормативні положення щодо відпочинкової відпустки розрізняють три види відпусток:
- щорічна відпустка або її пропорційна частина,
- відпустка за відпрацьовані дні,
- додаткова відпустка.
Трудовий кодекс чітко встановлює, що мінімальна законодавча тривалість відпустки становить не менше 4 тижнів. Щорічна відпустка працівника, який до кінця відповідного календарного року досягне щонайменше 33 років, становить не менше 5 тижнів.
Право на відпустку має кожен працівник, який відпрацював щонайменше 60 днів у відповідному календарному році.
Якщо працівник є новим у компанії (наприклад, розпочав роботу 1 червня), він має право на відпустку за відпрацьовані дні в розмірі однієї дванадцятої річної відпустки за кожні 21 відпрацьований день.
Приклад: Марія розпочала роботу 1. 6. 2014 р. Після першого місяця роботи (після відпрацювання 21 дня) вона може використати 1,5 дня відпустки в липні (20/12 = 1,66 дня).
Право на відпустку при нерегулярному робочому часі — § 104 Трудового кодексу
На практиці визначення права на відпустку для працівників з нерегулярним робочим часом часто є проблематичним. Для таких працівників роботодавець визначає тривалість щорічної відпустки виходячи із середньої кількості робочих днів на рік, на які працівник має право.
Приклад: Для працівників з нерегулярним робочим часом необхідно розрахувати середню кількість робочих днів на тиждень у календарному році (відповідно до графіка змін). Це число множиться на кількість тижнів відпустки, на яку працівник має право, і отриманий результат становить загальну кількість робочих днів відпустки.
Працівник використовує відпустку в ті дні, коли відповідно до графіка змін він мав би працювати. Роботодавець надає оплату відпустки за кількість годин, що відповідає тривалості робочої зміни, визначеної роботодавцем. Якщо працівник працює зміну тривалістю 11,5 години, він отримує оплату відпустки за кожен день відпустки шляхом множення кількості годин на середній погодинний заробіток. Якщо зміна триває 5 годин, працівникові надається один день відпустки з відповідною оплатою.
Окрім законодавчо встановленої щорічної відпустки, роботодавці зобов’язані надавати додаткову відпустку тривалістю один тиждень працівникам, які виконують певні види робіт. Право на таку відпустку мають працівники, які протягом усього календарного року працюють під землею при видобутку корисних копалин або під час проходження тунелів і штолень, а також працівники, які виконують особливо важкі або шкідливі роботи (наприклад, постійна робота у закладах, де лікують хворих на заразний туберкульоз). Працівник, який працював лише частину календарного року, також має право на додаткову відпустку — в розмірі однієї дванадцятої за кожні 21 відпрацьований день.
Грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку не надається. Така відпустка має бути використана в першу чергу.
Графік відпусток — § 111(1) Трудового кодексу
Основним правилом є те, що час використання відпустки визначається роботодавцем після узгодження з працівником відповідно до графіка відпусток, складеного за попередньою згодою представників працівників, так щоб працівник, як правило, міг повністю використати відпустку до кінця календарного року. Роботодавець зобов’язаний запланувати для працівника період щонайменше 4 тижні у календарному році, коли працівник використає щорічну відпустку, за умови наявності права на неї та відсутності перешкод з боку працівника.
При визначенні часу відпустки враховуються виробничі завдання роботодавця та законні інтереси працівників.
Якщо відпустка надається частинами, принаймні одна її частина повинна тривати не менше двох тижнів, якщо інше не погоджено між працівником і роботодавцем. Роботодавець зобов’язаний повідомити працівника про час початку відпустки щонайменше за 14 днів. У виняткових випадках цей строк може бути скорочений за згодою працівника (§ 111(5) Трудового кодексу).
Якщо трудові правовідносини виникли протягом календарного року і працівник ще не виконав умови для набуття права на відпустку, роботодавець може зобов’язати працівника використати відпустку, якщо можна обґрунтовано припустити, що ці умови будуть виконані до кінця календарного року або до закінчення трудових правовідносин (§ 113(1) Трудового кодексу).
Колективна відпустка — § 111(3) Трудового кодексу
Роботодавець може запровадити колективну відпустку (так звану загальнокорпоративну відпустку) з виробничих причин і лише після погодження з представниками працівників. За їх відсутності роботодавець може діяти самостійно. Колективна відпустка не може перевищувати двох тижнів. З поважних виробничих причин, про які працівники мають бути повідомлені щонайменше за 6 місяців, колективна відпустка може тривати до 3 тижнів.
Відкликання з відпустки — § 112(1) Трудового кодексу
У разі відкликання працівника з відпустки роботодавець зобов’язаний відшкодувати витрати, понесені працівником не з його вини у зв’язку з такою зміною. Умовою є те, що відпустка була належним чином погоджена роботодавцем, що підтверджується документами про відпустку. Роботодавець зобов’язаний, зокрема, відшкодувати штрафи за скасування поїздки, витрати на дострокове повернення з відпустки тощо.
Невикористана відпустка з попереднього року — § 113 Трудового кодексу
Якщо працівник не може використати відпустку у відповідному календарному році з причин, що залежать від роботодавця або через перешкоди з боку працівника, роботодавець зобов’язаний надати відпустку так, щоб вона закінчилася не пізніше кінця наступного календарного року. Якщо роботодавець не визначив час використання відпустки до 30 червня наступного року, працівник має право самостійно визначити час її використання, письмово повідомивши роботодавця щонайменше за 30 днів.
Якщо працівник не може використати відпустку через декретну, батьківську відпустку, тимчасову непрацездатність або виконання публічних чи профспілкових функцій, роботодавець зобов’язаний надати відпустку після припинення таких обставин.
Оплата відпустки — § 116(1) Трудового кодексу
Працівник має право на оплату щорічної відпустки у розмірі свого середнього заробітку.
За частину відпустки, що перевищує 4 тижні і яку працівник не зміг використати до кінця наступного календарного року, працівник має право на грошову компенсацію у розмірі середнього заробітку.
За чотири тижні невикористаної основної відпустки грошова компенсація не виплачується, якщо лише працівник не зміг використати відпустку у зв’язку з припиненням трудових правовідносин.
Працівник зобов’язаний повернути отриману оплату відпустки або її частину, на яку він втратив право або не набув такого права.
Скорочення відпустки — § 109 Трудового кодексу
Якщо працівник виконав умову 60 відпрацьованих днів, роботодавець може скоротити щорічну відпустку за перші 100 пропущених робочих днів на 1/12 і за кожні наступні 21 пропущений робочий день також на 1/12, якщо працівник не працював, наприклад, через хворобу, батьківську відпустку або виконання публічних функцій. За кожну безпідставно пропущену зміну роботодавець може скоротити відпустку на 1–2 дні.
Якщо роботодавець порушує положення Трудового кодексу та позбавляє працівника права на відпустку, працівник має право подати скаргу до відповідної інспекції праці, яка проведе перевірку та, у разі виявлення порушень, зобов’яже їх усунути або накладе фінансовий штраф.