Колективний договір є результатом колективних переговорів. Він регулює відносини між роботодавцем і працівниками, відповідно між роботодавцем і профспілками.
Колективний договір вищого рівня укладається для більшої кількості роботодавців — між організацією (або кількома організаціями) роботодавців та профспілкою (або кількома профспілками).
Колективні договори вищого рівня укладаються для окремих галузей економіки на національному або регіональному рівні.
Відповідно до ст. 3 ч. 1 Директиви 957/2018/ЄС, держави-члени зобов’язані забезпечити, незалежно від того, яке право застосовується до трудових правовідносин, щоб підприємства на основі принципу рівного ставлення гарантували працівникам, направленим на їхню територію, умови праці (основні умови), що застосовуються у державі, де виконується робота, та які встановлені:
- законами, іншими нормативно-правовими актами або адміністративними заходами та/або
- колективними договорами або арбітражними рішеннями, які були визнані загальнообов’язковими або іншим чином застосовуються відповідно до пункту 8.
Складові, які національним законодавством або колективними договорами визнані загальнообов’язковими чи іншим чином застосовуються до всіх місцевих працівників у відповідній географічній зоні або галузі, вважаються обов’язковими для застосування також до направлених працівників.
Відповідно до ст. 3 ч. 8 Директиви 96/71/ЄС, колективні договори або арбітражні рішення, які були визнані загальнообов’язковими, означають такі колективні договори або арбітражні рішення, яких повинні дотримуватися всі підприємства в певній географічній зоні та у відповідній професії або галузі.
Наразі відсутні колективні договори вищого рівня, що застосовуються до направлених працівників.